А. Д. Суховей, Л. Н. Суховей

Кубанские казаки в освобождении Одесщины*

В 2010 году весь мир отметит 65-летие окончания Второй мировой войны. С каждым годом остается всё меньше участников и свидетелей той страшной трагедии. Но, к сожалению, сегодня в канун Победы и в Украине, и в России, да и вообще на всем «постсоветском пространстве» проводятся попытки (во многом успешные) фальсификации истории вообще, и истории Великой Отечественной войны, в частности. То тут, то там всё чаще раздаются голоса, призывающие к пересмотру результатов Великой Победы. Со страниц газет и журналов, с экранов телевизоров на сознание людей не знавших и не видящих тех событий мутным потоком льётся неправда.   >>>

АНАЛІТИЧНИЙ ЗВІТ

за результатами громадського моніторингу виконання бюджету міста Дніпропетровська у гуманітарній сфері за 2009 рік

АНАЛІТИЧНИЙ ЗВІТ
за результатами громадського моніторингу виконання бюджету міста Дніпропетровська у гуманітарній сфері за 2009 рік   >>>

Абросимова С.В.

Меценатство в житті і творчості Д.Яворницького

Тема меценатства сьогодні є надзвичайно популярною й актуальною. Являючись складовою більш ширшого поняття „благодійництво”, меценатство є своєрідним індикатором громадянської зрілості суспільства, ступеня його моральності, духовності та інтелекту.   >>>

Абросимова С.В.

Я.Г. Гололобов у культурно-громадському житті Катеринослава кінця ХІХ - початку ХХ ст.

Культурологічний підхід та антропологічна орієнтація значно активізували біографічний жанр в історичних дослідженнях, актуальність якого у вітчизняній історіографії підвищується прагненням позбутися ідеологічної заангажованості у дослідженнях минулого, “оживити” і “олюднити” історію, переосмислити творчість відомих діячів й повернути імена призабутих і невідомих, діяльність котрих заслуговує на увагу. У дослідницькому “фокусі” опиняються й контроверсійні особистості, діяльність яких не має однозначної оцінки. Проте чим більше історичних “персо-нажів” постає із забуття, тим повніше й об’єктивніше стає наше уявлення про минуле, з усіма його протиріччями і “напруженням” соціального життя.   >>>

Абросимова С.В., Гурай Л.Г.

А.Чепа і невідомі маргіналії з його бібліотеки

«Может быть не мне, а после меня кому-нибудь случится мое собрание употребить в пользу для отечества нашего». З листа А. І. Чепи до В. Г. Полетики від 17.02.1810 р.   >>>

Атаманенко А.Є

Прийоми та методи публікації джерел Д.М.Бантишем-Каменським

Д.М.Бантишем-Каменським, автором першої узагальнюючої праці з історії України, одним із перших в українській історіографії були здійснені публікації письмових джерел різних видів, що зумовило необхідність виявлення їх методики. Подібну інформацію дають "Источники малороссийской истории, собранные Д.Н.Бантыш-Каменским", видані Й.М.Бодянським у 1858–1859 рр., а також публікації джерел у додатках до кожного тома 1-го видання «Истории Малой России» та "Примітках" до 2-го, а також безпосередньо у тексті книги. Документи, які мав у своєму розпорядженні Д.М.Бантиш-Каменський, були особисто ним опрацьовані у Московському архіві Колегії іноземних справ, що підтверджує його лист до московського почт-директора К.Я.Булгакова, введений у науковий обіг В.В.Кравченком , у якому йшлося про пакунок з архівними матеріалами з історії України, які були відправлені з Москви до Полтави на ім`я історика і включали в себе оригінальні документи, копії з них, зроблені власноручно самим істориком, а також портрети українських гетьманів. При складанні цих матеріалів ним були використані "Малоросійські справи", матеріали Польського, Турецького, Шведського двора тощо.   >>>

Апросіна О.В.

«Польські аннали» Веспасіана Коховського як джерело до історії України середини і третьої чверті XVIII ст.

Події Національно-визвольної війни українського народу середини XVII ст. були і залишаються однією з найважливіших віх на шляху побудови Української незалежної держави. Протягом останніх десятиріч завдяки копіткій праці фахівців Києва, Дніпропетровська, Львова побачила світ ціла низка джерелознавчих праць. Проблеми джерелознавства історії України козацької доби були досліджені у роботах М.П.Ковальського, Г.К.Швидько, Ю.А.Мицика; об`єктом досліджень Д.С.Наливайка, І.Плохія стали "записки іноземців"; у джерелознавчих працях М.Р.Кучернюка, Я.Федорука досліджувалися документальні джерела, насамперед дипломатичні [1]. Ці та інші роботи створили фундаментальне підґрунтя для подальших джерелознавчих досліджень.   >>>

Абросимова С.В

Д. Яворницький і П. Саладилов

Громадсько-культурне життя того чи іншого соціуму найбільш яскраво висвітлюють стосунки між його активними діячами. Одним з високоінформативних джерел щодо розв`язання цього питання є джерела особистого походження, передусім приватне листування.Ґрунтуючись на використанні даного різновиду писемних нарративних джерел, спробуємо висвітлити стосунки між відомими українськими діячами кін. XIX — поч. XX ст. — Дмитром Яворницьким та Петром Саладиловим.   >>>

Атаманенко В.

Селянський рух на Волині в кінці XVI ст.: спроба статистичного аналізу

При вивченні повстань кінця XVI ст. історики завжди підкрекреслювали в першу чергу їх соціальну спрямованість та активну участь у них українського селянства. Залишаючи поза увагою термінологічні відмінності між поняттям «козацьке повстання», «селянсько-козацьке повстання», «козацько-селянське повстання» та різ¬ницю в акцентації ролі сил, задіяних у подіях 90-х років XVI ст. можна зробити висновок про загальновизнаність точки зору провизначне місце, що його займало селянство в них, а також у соці¬альних конфліктах 20—30-х років XVI ст. В той же час, зосереджуючи увагу на ході конкретних подій, дослідники часто вилучали селянство з нього, лише окремими прикладами ілюструючи роль останнього, а то й просто відбувалися загальними фразами.   >>>

Айтов C.Ш.

Журнал “Основа” та історико-антропологічно орієнтовані підходи в українознавстві другої половини ХIX - початку ХX століття

Серед багатьох науково-дослідницьких напрямків, які вивчалися авторами “Основи” (1861–1862) одне з важливих місць займало пізнання минулого і сучасного українського народу з точки зору реконструкції його світогляду, повсякденного життя, побутової поведінки, етнічної психології, тобто з точки зору таких методологічних засад, які у ХХ ст. отримали назву “історико-антропологічних”. Слід відзначити, що М.І.Костомаров, П.О.Куліш, А.Свидницький, В.Б. Антонович, реалізувавши у власних дослідженнях потенціал наукової парадигми доби романтизму в історіографії, з притаманним останньої інтересом до вивчення народу і взагалі наданням йому “статусу” центральної аксіологічної та наукової категорії [1, С. 316-317], виступили піонерами історико-антропологічно орієнтованих підходів в українознавстві ХIХ ст. Відповідно до списку українознавчих публікацій, надрукованих у другої чверті ХIХ ст. у “Чтениях общества истории и древностей российских”, під редагуванням О.М. Боденського [2, С.92-93], майже всі вони присвячені висвітленню питань політичної історії України XVI-XVIII ст. Взагалі, добі наукового романтизму в україністиці властиві скоріше тенденції до накопичення фактичного матеріалу, ніж до створення узагальнюючих концепцій з української історії. О.В.Тодійчук вказує, що у першій половині ХIХ ст. наукові інтереси членів Общества... були зосереджені на первинній науковій обробці матеріалів з нумізматики, археології, географії, етнографії [3, С.15]. “Основа” виконала роль “системного перетворювача” у просторі українознавства другої половини ХIХ ст., трансформувавши неупорядкований світ окремих фактів у систему, сукупність концепцій, які пояснювали особливості та закономірності історичного розвитку України.   >>>

Абросимова С.В

Археографічний аспект в епістолярній спадщині академіка Д.I.Яворницького

Iнституалiзацiя археографiї як науки передбачає, окрiм всього, й дослiдження її розвитку, тобто iсторiографiї археографiї. На становлення української археографiї, виокремлення її в самостiйную науку впливали, окрiм внутрiшнiх законiв розвитку самої науки, ще й соцiально-полiтичнi змiни в українському соцiумi, загальний розвиток науки i культури, що сприяло пiднесенню наукового й масового iнтересу до одних джерел (пам’яток писемностi) й «iгноруванню» та штучному вилученню з наукового обiгу iнших джерел. Кожнiй добi iсторичного розвитку притаманнi свої «прiоритетнi» види писемних джерел (лiтописи, хронографи, хронiки, мемуари, спогади, щоденники, епiстолярiї тощо). Нерiдко та чи iнша публiкацiя джерел, чи їх камеральне опрацювання є результатом подвижницької дiяльностi того чи iншого вченого, або колективу археографiв, залежить вiд наукових зацiкавлень учених-археографiв.   >>>

Андрусяк Тарас

Вплив творчості Михайла Драгоманова на формування правових поглядів В`ячеслава Липинського (До питання про неперервність процесу розвитку української правової думки)

В`ячеслав Липинський був не тільки великим істориком, публіцистом, соціологом, політичним та громадським діячем, він був також теоретиком держави і права, вклад якого в розвиток української правової думки ще чекає на об`єктивне та ґрунтовне вивчення. Тут ми зупинимось тільки на одному аспекті правових поглядів мислителя – процесі їх формування та місці в українській правовій думці.
  >>>