Автори на лiтеру «Б»
Берестень О.Є.
Меценатські організації менонітів Катеринославської губернії (початок ХХ століття)
Предметом нашого дослідження є просвітницька діяльність менонітів Катеринославської губернії на початку ХХ століття. Об’єкт дослідження – меценатські культурно-просвітницькі установи, організовані з метою забезпечення функціонування шкіл. Дані установи ми вважаємо різновидом багатогранної меценатської діяльності менонітів, оскільки метою перших не було одержання прибутку. дивитися »
Бобкова О.М.
З історії благодійності на Півдні України: А.Я.Фабр
У сучасне поняття благодійності вкладається досить широкий зміст, котрий уособлює високі моральні принципи разом із громадським рівнем оцінки необхідності здійснення захисту категорій населення, які найбільш потребують підтримки. Від початку 90-х рр. XX століття серед науковців почав відроджуватися інтерес до історії доброчинності в Україні. дивитися »
Бекетова В.М., Капустіна Н.І.
Музеї – “пам’ятники діянь на загальне добро”
Якщо намагатися встановити, скільки ж років існує саме поняття благодійництво взагалі, і, як його невід’ємна частина, меценатство – покровительство наукам і мистецтву, то перш за все з пітьми століть виринає постать Гая Цильнія Мецената. дивитися »
Бобков В.В
До біографії К.В.Ханацького: за матеріалами архівів Москви та Сімферополя
Огляд розвитку краєзнавчих досліджень на Катеринославщині буде мати неповний вигляд без вивчення багатої історико-бібліографічної спадщини Катеринославського губернського статистичного комітету. Починаючи з 1861 р. ця організація активно включилася в краєзнавчий рух. Багатий історичний, статистичний, етнографічний матеріал був опублікований статистиками на шпальтах «Екатеринославских губернских ведомостей» [1], у «Памятных книжках Екатеринославской губернии». Основний обсяг робіт зі збору, обробки та публікації історико-статистичних даних виконував секретар комітету. дивитися »
Бойко А.В.
З історії родини Остроградських
Дослідження історії шляхетних родин Південної України дає змогу персоніфікувати історію південного краю, зрозуміти уподобання, світоглядні та ціннісні орієнтації та пріоритети людей старого півдня. Дуже часто саме такі орієнтири ставали визначальними у прийнятті важливих рішень на всіх рівнях політичного та господарського життя. Особливо зростає роль цих факторів у степовому краї. дивитися »
Брель О
Церква Петра і Павла: історія та археологія
Історичні пам`ятки першої гетьманської столиці - Чигирина - постійно привертають до себе пильну увагу дослідників. Однією з них є церква Петра і Павла - пам`ятка архітектури пізнього середньовіччя. Про неї збереглися згадки в історичних джерелах того періоду. Так у літописі Самовидця зазначається: «... [1678 р.] Дня 10 августа у неділю по полудні вирвало кілька підкопів під містом... [крізь проломи дерлися яничари [7, с. 65]]... Турки не живили нікого, але усе стинали, а місто палили, де опановували. Піхотне військо козацьке, під гору за церкву зібравшись, боро¬нилось аж до самої ночі, а москва в замку боронилась» [9, с. 130]. дивитися »
Бондар Г.С
Археографія на сторінках «Одесского вестника» (30-ті - середина 50-х рр. ХІХ ст.)
З приєднанням Південної України до складу Російської імперії завдяки сприятливій політиці тут прискорився процес її заселення та господарчого освоєння. В регіоні відбулись кардинальні зміни не тільки в політичному, соціально-економічному, але й культурному розвитку. В першій половині ХІХ ст. центром Півдня України стала Одеса, яка поступово перетворилась у справжню столицю південного регіону. В 20-ті рр. саме в Одесі зародилася місцева преса Новоросії. Її провідним виданням стала газета «Одесский вестник» (далі – ОВ), яка протягом багатьох років, до появи губернських відомостей, залишалась єдиною газетою на Півдні України. Вже в перші роки газета завоювала популярність серед дописувачів і стала одним із центрів краєзнавчих досліджень. дивитися »
Бойко А.В.
Колонізація та запорозька спадщина Південної України останньої чверті XVIII — початку XIX століття
Для Російської імперії XVIII століття одне з провідних місць у зовнішній політиці посідає східне питання. Головним завданням східної політики стає забезпечення виходу до Чорного моря та відкриття проток. За царювання Катерини II її політики розробляють стрункий механізм досягнення бажаного. Механізм цей можна визначити двома напрямками; 1) формулювання проектів і їх популяризація; 2) реалізація і захист своїх інтересів.Перший напрямок у більшій мірі розрахований на демонстрацію сили і залякування сусідів та союзників грандіозними і, на перший погляд, фантастичними планами. Водночас він повинен був перевірити їхню реакцію на проголошені наміри для вироблення реального плану дій. Другий напрямок конкретизувався поступовим завоюванням територій, проголошенням досягнутого відновленням справедливості та життєвим інтересом справедливої християнської держави і, як наслідок, декларуванням необхідності захисту інтересів за рахунок нових надбань. дивитися »
Брехуненко В.А
Втрачена альтернатива; Поле, Дон, Волга, Яїк у зовнішній політиці Речі Посполитої XVI — першої половини XVII ст.
Не буде великим перебільшенням сказати, що протистояння Московії та Польсько-Литовської держави в кінці ХV-ХVІІ ст. за геополітичну перевагу в Східній Європі виходило далеко за рамки суто міждержавних відносин. Належало воно до тих явищ східноєвропейської історії, які впливали на цивілізаційну долю регіону. У засаді речі йшлося про те, чи межа між європейським і азійським світами устійниться по Дону, як визначав її ще в кінці XV ст. Мафей Міхновський [1], чи до сфери московських впливів потрапить ціла Східна Європа і розпочнеться болісний процес насильного нав`язування тутешнім народам московської версії Сходу. Утілитися судилося другому сценарію, трагічні наслідки чого відчутні донині. Національно-визвольна війна, яка вибухнула в Україні в середині XVII ст., труснула Східною Європою, відкривши нові можливості перед суб`єктами регіональних міжнародних відносин. Україна, оскільки тут перетиналися стратегічні інтереси Польщі, Московії, Туреччини, Криму, стала ареною впертих змагань за новий розклад сил. Найудатнішою виявилася Московія, зумівши чи не оптимально скористатися з антикозацької затятості Варшави, а головне з того, як Україна, у часи братовбивчої Руїни "сама себе звоювала". Втягнення Лівобережної Гетьманщини до орбіти московських впливів стало вихідним пунктом подальшого опотужнення геополітичної позиції "третього Риму". У кінцевому рахунку це призвело до брутального знищення Української козацької держави, Кримського ханату, до трьох розділів Речі Посполитої, зрештою до неподільної гегемонії Московії в Східній Європі. дивитися »
Буланова Н.
До питання про будівництво церков у козацькій паланці.
До недавнього часу в Історичній науці і громадській свідомості була поширена думка, що запорозькі козаки вели досить розгуль¬ний спосіб життя, мало дбаючи про Бога та моральні цінності. Ця думка ґрунтувалася на уявленні про релігійну людину як таку, котра повинна жити як ідеальний чернець, не пропускаючи жодної служби і дотримуючись усіх постів. Цьому також сприяло жартівливе зображення запорозьких козаків у народних піснях такими, що не можуть відрізнити «попа від козла і церкву від «скирти». дивитися »
Брехуненко В.А
Стосунки запорозького козацтва з Азовом у першій половині XVII ст.
Чільне місце в життєдіяльності запорозьких козаків надто в першій половині XVII ст. посідали взаємини з турками і татарами. Власне, саме татарський чинник був важливою формотворчою передумовою зародження українського козацтва і на протязі всієї історії його існування не втрачав свого посутнього впливу. Як відомо, у першій половині XVII ст. зносини українських козаків з Туреччиною та Кримом відзначались, різкою конфронтаційністю. Лише у 1624-1629 рр. запорожці, втрутившись у внутрішньополітичну боротьбу в ханаті, перебували у військовому союзі з братами Магмет-та Шагін-Гіреями, що, однак, не виключало, радше навпаки загострювало збройні сутички з противниками коаліції — Туреччиною та Кантеміром. дивитися »
Борисенко Н.Н
Два пола – два текста: гендерные подходы к мемуаристике первой половины ХІХ века
Мир все больше приобретает женские черты. Феминистки, отвоевав относительное равноправие в практической сфере, принялись за теорию. Под лозунгом «Женщина достойна собственной истории!» увеличивается количество работ, в которых авторы доказывают возможность и необходимость отдельной женской истории [1] (по иронии, это возможно, лишь путем сопоставления с так называемой мужской историей). Гендерное направление уже завоевало много поклонников, является актуальным и популярным, что приводит, иногда к отступлению от метода сравнительного анализа и сползанию к беллитризации [2]. Научный интерес к проблеме подтолкнул к вопросу о том, что коль скоро говорят о специфике женской истории, то распространяется ли это на источники, созданные женщиной. Иными словами, влияет, и как на текст пол создателя? Из всех источников, на мой взгляд, наиболее показательной в этом случае является мемуаристика, ее субъективизм дает наибольшее представление о личности автора, его особенностях. Источниковедческие исследования [3], посвященные мемуаротворчеству, несмотря, на свою полноту и высокую информативность, не останавливаются на анализе отдельно женских и мужских мемуаров, а подходят к ним усреднено («унисекс»). Поэтому, как мне кажется, было бы интересно провести сравнительный анализ двух сопоставимых «разнополых» мемуаров. Были отобраны «Воспоминания» С.В.Капнист–Скалон и «Записки моего времени» Н.И.Лорера. дивитися »
Брехуненко В.А
Московська держава і козацько-татарський військовий союз
Українські козаки потрапили Москві на око доволі рано, принаймні вже в 10-х рр. XVI ст. Настільки ж рано вони стали чинником (спершу опосередкованим, а далі й посутнім) московських інтересів у Полі та на кримсько-турецькому напрямі. До 10-х рр. XVI ст. можна віднести початки торування українським козацтвом шляху до локалізованої міжріччям Сіверського Дінця та Дону частини Поля, до власне Дону (переважно Нижнього). Ближче до середини XVI ст. козаки відкривають для себе Поволжя, спорадично з`являючись тут, але особливо активними стають в козакуванні на Нижньому Подонні, де переважають серед приходьків, з маси яких поступово формувалася низова гілка донського козацтва [1]. У Полі ж українські козаки започатковують понад столітню добу свого розбійництва «на великій дорозі» і водночас стають для московської політики підхожим людським ресурсом у справі колонізації степової «украйни». Усе це в кінцевому рахунку фокусувалося на кримсько-московських стосунках. Москва, на відміну від Польсько-Литовської держави, швидко збагнула, наскільки важливо обернути на свою користь стихійне закозачення Дону й Волги. Так само Москва дала собі раду в необхідності нав'язати тісні контакти з українськими козаками. Укупі з централізованими заходами щодо залюднення Поля, налаштування козацтв Дону, Волги, пізніше Яїка на свою хвилю, встановлення прийнятних стосунків з українськими козаками опотужнювало московську поставу не тільки супроти Криму й Ноґаїв, а також і супроти західних сусідів, формувало передумови для перелому на її користь ситуації в Полі, цьому стратегічному, як на стосунки з ханатом, реґіоні дивитися »
Буравченков Анатолій, Заруда Тарас
Деякі аспекти дипломатичної діяльності В`ячеслава Липинського в період гетьманату (1918)
Однією з найгостріших проблем, що постала перед новим урядом після приходу до влади в результаті перевороту 29 квітня 1918 року гетьманських кіл, була проблема кадрів. Необхідно було обсадити багато ключових посад у центральних київських установах, місцевих органах влади, а також у представництвах Української держави за межами країни. При цьому дуже важливим виступала лояльність до нової влади. дивитися »
