Автори на лiтеру «Л»
Лариса Жеребцова
И. Ф. Ковалева «Жизнь, проведенная в могиле». Исповедь археолога
Книга с таким необычным, на первый взгляд, названием принадлежит перу известного в нашей стране археолога, профессора исторического факультета Днепропетровского национального университета Ирине Федоровне Ковалевой. Под ее руководством прошло множество археологических экспедиций, в том числе по исследованию казацкой Самарии и Богородицкой крепости (о которых мы уже писали). Собранные за долгие годы раскопок находки заполнили витрины кабинета археологии ДНУ, введены в научный оборот и привлекают внимание ученых из многих стран. Работа над книгой воспоминаний о прожитом и пережитом началась автором в августе прошлого года, в перерыве между экспедициями. Мы можем составить свое мнение о книге лишь после ее прочтения, а вот что говорит сама И. Ковалева о побудительных мотивах написания мемуаров: «Почему возникло желание написать? Чтобы переосмыслить, пережить заново сущность своего бытия. Это не ностальгическое любование прошлым, а скорее восстановление прожитых и пережитых событий личной и творческой жизни. Для многих людей археологические раскопки овеяны своеобразной романтикой, а вокруг курганов и погребений существует некий мистический ореол представлений «о мести покойников». Именно поэтому книга в доступной форме знакомит читателей с древностью края, его историей, неразрывностью времен, в том числе истории, об отношении исследователя-археолога к изучаемым объектам – курганам, которое многогранно и также меняется со временем. Начиная раскопки, археолог руководствуется желанием как можно быстрее раскопать курган, но с годами приходит понимание личной ответственности, рождаемое чувством уважения к покоящимся в нем предкам.
дивитися »Ляшко Ю
Скарб і комплекс знахідок доби козаччини із села Жаботин
Сотенне містечко Чигиринського полку - Жаботин (тепер село Кам`янського району Черкаської області) згадується в ба¬гатьох історичних джерелах XVII ст. Його згадує і турецький мандрівник Евлія Челебі у своїх записах. Перша письмова згадка про цей населений пункт, як центр Жаботинського ключа Чигиринського староства відноситься до 1643 р., з 1649 р. це вже. сотенне містечко Чигиринського полку [2, 310]. дивитися »
Литвинова Т.Ф.
Матеріали до біографії Василя Григоровича Полетики
А починалося все так. На початку 1990-х рр. я мала досить смутне уявлення про В.Г.Полетику і ніяк не передбачала, що серйозно зацікавлюся його персоною. Та в січні 1991 р. на конференції в Запоріжжі я почула доповідь свого наукового керівника професора Ганни Кирилівни Швидько, присвячену аналізу "Записки о малороссийском дворянстве" В.Полетики [1]. Відтоді це прізвище почало "переслідувати" мене. Працюючи над дисертацією, під час бібліотечних і архівних розшуків все частіше натрапляла на полетикінські матеріали і кінець-кінців В.Г.Полетика, так само як і його батько Григорій Андрійович, зі згоди дорогої мені Ганни Кирилівни, надовго стали одними з центральних персонажів мого наукового життя. Нині ім'я Василя Григоровича Полетики добре знають ті, хто цікавляться історією України XVIII-ХІХ ст. Відомий громадський діяч, письменник, збирач історичних документів та стародруків, якого зараховують до кола українських патріотів початку XIX ст., як і його батько, він увійшов в історію, перш за все, як один з можливих творців "Історії Русів" та автор "Записки о начале, происхождении й достоинстве малороссийского дворянства. 1809." Без згадки про нього не обходяться останнім часом навіть шкільні підручники з історії, політології тощо. Але, не дивлячись на таку пильну увагу, дослідники, як правило, обмежуються стереотипною інформацією, з тими оціночними та фактографічними неточностями, які затвердилися в історіографії і "перекочовують" з книжки в книжку. Дуже мало уваги приділяється подробицям життя та досить різноманітної діяльності В.Г.Полетики, що пояснюється, на мою думку, не лише дослідницькими завданнями та уподобаннями авторів, а й значним відривом від джерельної основи. дивитися »
Лебідь Л.В.
Археографічна діяльність Н.В. Пігулевської (1894–1970 рр.)
Археографічну практику, археографію, як наукову дисціпліну не можна уявити без конкретних осіб-дослідників.Ніна Вікторівна Пігулевська (1894-1970 рр.) - історік, спеціаліст з ранньосередньовічної історії країн Близького і Середнього Сходу і Візантії, член-кореспондент Академії Наук СРСР з 1946 р., професор Ленінградського університету, віце-президент Російського палестинського товариства і редактор «Палестинского сборника» з 1952 р., ввійшла в історію і як археограф. Протягом всього свого життя вона займалася археографічною діяльністю, була членом Археографічної комісії при Відділені історії АН СРСР. дивитися »
Луняк Є
Кирило-Мефодіївське товариство в українській діаспорній історіографії
Зарубіжна українська історіографія Кирило-Мефодіївського товариства (братства) існує вже понад століття. У даній роботі розглянуті лише україномовні праці зарубіжних українців, оскільки іншомовні роботи – це тема іншого дослідження.Початок зарубіжній українській історіографії Кирило-Мефодіївського товариства поклали праці Михайла Драгоманова Після свого виїзду 1876 р. за кордон М. П. Драгоманов опинився в становищі політемігранта. Перебуваючи в Женеві (Швейцарія), а згодом в Австро-Угорщині та Болгарії, М. П. Драгоманов займався активною видавничою діяльністю. Його твори німецькою, французькою та італійською мовами мали привернути увагу світової громадськості до української проблеми. У великій кількості українських праць М. П. Драгоманов звертався до української спільноти. Кирило-Мефодіївське товариство посідало у творчості Драгоманова дуже важливе місце як один з чинників українського національного руху. Саме товариство уявлялось йому як невеличкий гурток київських мрійників, просякнутих «христовою вірою» та «святим письмом». Найбільш радикальною силою в братстві М. Драгоманов, звичайно, визнавав Шевченка, хоча й зазначав, що до братства «формально Шевченко не належав», а саме воно найімовірніше не мало впорядкованої організації. Керівником товариства обґрунтовано визнано М.І. Костомарова. Розглядаючи витоки ідеології товариства, М. Драгоманов відзначав особливу роль європейських прогресивних ідей, демократичного «всеслов`янства» (панславізму), який не був тотожним московському слов\'янофільству. М. Драгоманов особливо наголошував, що кирило-мефодіївців ні в якому разі не слід уважати революційною організацією, якою був, наприклад, сучасний їм гурток петрашевців. Не був революціонером і сам найреволюційніший з братчиків Т. Шевченко [12, с. 7 - 133, 134 - 144, 338, 415].
дивитися »
