Панченко В.Г.

Формування націоналістичної концепції аграрного питання Миколою Сціборським

Аграрне питання майже в усі періоди для території України залишалось одним із найбільш гострих та актуальних. Якщо придивитися до найвизначніших сторінок історії, то саме невирішеність аграрної проблеми ставала причиною селянських бунтів та повстань.   >>>

Панченко В.Г.

Концепція фінансового розвитку України в ідеології Організації українських націоналістів

Однією із основних цілей історичної науки є комплексне висвітлення подій минулого та здійснення аналізу їх впливу на сьогодення. Проте не менш важливим, поряд із розглядом конкретних фактів, є ознайомлення та дослідження таких невидимих, на перший погляд, речей як суспільно-політична думка, світоглядні принципи, соціально-економічні погляди в певних колах, які безпосередньо впливали на хід історичних подій. Висвітлення їх дозволяє побачити ту ситуацію, в яких відбувались конкретні факти та зрозуміти їх причинно-наслідковий зв’язок.   >>>

Панченко В.Г.

Формування концепції промислового розвитку України в ідеології ОУН та діяльність Леоніда Костаріва

Однією із цікавих особливостей історичної науки є її багатогранність: все що відбулося в минулому являє собою пласт досвіду поколінь. Кожна галузь ставить характерні питання, виходячи із загальних концептуальних завдань. Авторові даної статті став цікавим розгляд історичного джерела під кутом зору економічної науки. Власне, поєднання історичної та економічної наук є достатньо специфічним: перша є наукою гуманітарною, друга — точною. Але як підказує досвід, такий симбіоз є дуже важливим, адже він здатен впливати на сучасність.   >>>

Панченко В.Г.

Основні віхи формування українського економічного націоналізму

Сучасні дослідження ідеології українського націоналізму зводяться здебільшого до окремих постатей та їх світогляду, окремих ключових творів та діяльності відповідних організацій. Поверхове знайомство з історією українського націоналізму може створити спрощене бачення існування ланцюжка «Міхновський-Донцов-Коновалець-УВО-ОУН-УПА». Власне, таке бачення є найбільш притаманним пересічному українцеві. Проте більш глибоке дослідження дозволяє побачити зовсім іншу картинку, в якій з’являється низка постатей та організацій, без активної діяльності котрих, не можна було би уявити формування цих ключових постатей українського націоналізму.   >>>

Панченко В.Г.

Від Першого до Третього Конгресів ОУН: трансформація економічної платформи

Історія Організації Українських Націоналістів і сьогодні залишає дослідникам велику кількість питань і не розроблених проблем. Однією з малодосліджених сьогодні тем залишається погляд оунівців на економічну стратегію в майбутній українській державі. Цієї проблематики у своїх дослідженнях поверхово торкалися Георгій Касьянов у праці «До питання про ідеологію Організації українських націоналістів (Аналітичний огляд)» [2] та Анатолій Русначенко у праці «Розумом і серцем», [8] дещо було викладено Петром Мірчуком в «Нарисі історії ОУН». [5] Але цілісної, єдиної картинки економічної платформи ОУН в цих працях ми не знайдемо.   >>>

Панченко В.Г.

Концепція фінансового розвитку України в ідеології Організації українських націоналістів

Однією із основних цілей історичної науки є комплексне висвітленні подій минулого та здійснення аналізу їх впливу на сьогодення. Проте не менш важливим, поряд із розглядом конкретних фактів, є ознайомлення та дослідження таких невидимих, на перший погляд, речей як суспільно-політична думка, світоглядні принципи, соціально-економічні погляди в певних колах, які безпосередньо впливали на хід історичних подій. Висвітлення їх дозволяє побачити ту ситуацію, в яких відбувались конкретні факти та зрозуміти їх причинно-наслідковий зв’язок.   >>>

Панченко В.Г.

Формування концепції промислового розвитку України в ідеології ОУН та діяльність Леоніда Костаріва

Однією із цікавих особливостей історичної науки є її багатогранність: все що відбулося в минулому являє собою пласт досвіду поколінь. Кожна галузь ставить характерні питання, виходячи із загальних концептуальних завдань. Авторові даної статті став цікавим розгляд історичного джерела під кутом зору економічної науки. Власне, поєднання історичної та економічної наук є достатньо специфічним: перша є наукою гуманітарною, друга — точною. Але як підказує досвід, такий симбіоз є дуже важливим, адже він здатен впливати на сучасність.   >>>

Панченко В.Г.

Концепція промислового розвитку України на сторінках часопису «Розбудова нації»

Вельми перспективним та новим напрямом в сучасній вітчизняній історичній науці є напрям поєднання досліджень декількох дисциплін. Зокрема, йдеться про розгляд історичних подій під кутом економічної науки та розгляд економічних концепцій в історичному вимірі. Така постановка питання дозволяє розширити поле наукових досліджень, розглянути окремі проблеми з різних ракурсів та подати більш узагальнюючі висновки по піднятій темі.   >>>

Панченко В.Г.

Основні віхи формування українського економічного націоналізму

Сучасні дослідження ідеології українського націоналізму зводяться здебільшого до окремих постатей та їх світогляду, окремих ключових творів та діяльності відповідних організацій. Поверхове знайомство з історією українського націоналізму може створити спрощене бачення існування ланцюжка «Міхновський-Донцов-Коновалець-УВО-ОУН-УПА». Власне, таке бачення є найбільш притаманним пересічному українцеві. Проте більш глибоке дослідження дозволяє побачити зовсім іншу картинку, в якій з’являється низка постатей та організацій, без активної діяльності котрих, не можна було би уявити формування цих ключових постатей українського націоналізму.   >>>

Панченко В.Г.

Від Першого до Третього Конгресів ОУН: трансформація економічної платформи

Історія Організації Українських Націоналістів і сьогодні залишає дослідникам велику кількість питань і не розроблених проблем. Однією з малодосліджених сьогодні тем залишається погляд оунівців на економічну стратегію в майбутній українській державі. Цієї проблематики у своїх дослідженнях поверхово торкалися Георгій Касьянов у праці «До питання про ідеологію Організації українських націоналістів (Аналітичний огляд)» [2] та Анатолій Русначенко у праці «Розумом і серцем», [8] дещо було викладено Петром Мірчуком в «Нарисі історії ОУН». [5] Але цілісної, єдиної картинки економічної платформи ОУН в цих працях ми не знайдемо.   >>>

Панченко В.Г.

Формування націоналістичної концепції аграрного питання Миколою Сціборським

Аграрне питання майже в усі періоди для території України залишалось одним із найбільш гострих та актуальних. Якщо придивитися до найвизначніших сторінок історії, то саме невирішеність аграрної проблеми ставала причиною селянських бунтів та повстань.   >>>

Панченко В.Г.

Річкова система України в геополітичній концепції Ю. Липи

Творчість доктора Юрія Липи (1900-1944), визначного науковця, поета і мислителя, посідає провідне місце в історії української геополітичної думки. В ідеологічному відношенні Ю. Липа відносив себе до руху українських націоналістів, хоча формально й не брав участі в діяльності націоналістичних організацій 1920-1930-х рр. Разом з тим, не варто розглядати створену ним геополітичну концепцію в межах однієї політичної течії, адже ідеї доктора Липи характеризуються домінантою загальноукраїнських національних інтересів, не звужуючись до розвитку поглядів та позицій окремих політичних сил та груп суспільства.   >>>

Петров О.О.

Стан селянського та дворянського господарства Катеринославської губернії у 80-ті рр. ХІХ ст. (за відомостями земства і адміністрації)

Питанням орендних цін та цін за працю (робочі руки) приділяється значна увага як у звітах земських управ, так і у статистичних виданнях земств та уряду. Останні повинні були надавати усім зацікавленим особам та організаціям інформацію з цього питання. Поміщики не бажали втрачати землю й вважали, що в цілому усе залишиться як і раніше, тобто, колишні кріпаки будуть обробляти землю свого колишнього власника майже задарма.   >>>

Проценеко О.

Суспільно-політичні події на Чигиринщині напередодні та під час революції 1905-1907 років

На початку XX століття в українському суспільстві все більше зростає невдоволення політикою царського уряду. Не обминув цей процес і чигиринську землю. Як писав О. Солодар: "селяни Чигиринського повіту в силу обставин залишалися найбільш політично "зрілими", готовими до конкретних антидержавницьких акцій"   >>>

Пугач Н.

Поєднання християнських і язичницьких мотивів в орнаментах рушників центральної Чигиринщини

Вишивка - один з найдавніших видів народного мистецтва, корені якого сягають в глибину століть. В орнаментах вишивок наші пращури не тільки зображували різні знаки, але й уміли чи¬тати їх. У цих магічних узорах-оберегах втілилося світо¬сприйняття людини, в них закодовано уявлення про природу, Всесвіт, народження і смерть, осмислення людиною себе і свого покликання.   >>>

Петров О.О.

Організація та методи діяльності земської і урядової статистики (порівняльний аналіз на прикладі Катеринославської губернії).

приділялася певна увага. З новіших наукових праць, де у загальному вигляді розглядалася організація та діяльність цих двох видів статистики XIX - початку XX ст., можна вказати "Нариси з історії статистики України" [5]. Проте, регіональним особливостям діяльності статистичних закладів приділялася незначна увага. Так, з вивчення статистичної справи на Катеринославщині існує лише стаття дослідниці С.В.Абросимової, яка розглядає видавничі аспекти діяльності статистичного закладу урядової статистики в Катеринославській губернії [1]. Отже, у даній статті розглядається раніше мало досліджене питання порівняння загальних і відмінних рис урядової та земської статистики на теренах Катеринославської губернії.   >>>

Посунько О.М.

Діяльність органів юстиції на Катеринославщині в останній чверті XVIII — першій половині XIX століття

В останній чверті XVIII ст. сталися зміни в системі адміністративного управління і судочинства на всій території Російської імперії і, звичайно ж, на теренах підросійської України. Якщо звернутися до сучасної навчальної літератури з історії держави і права України, то можна побачити детальний аналіз даної ситуації стосовно колишніх земель Гетьманщини (коли мова йде про подальшу кодифікацію українського законодавства, про поступове переведення судочинства на російську мову, про управління містами з магдебурзьким правом і т.п.). Щодо Слобожанщини та Південної України вказується на запровадження такої ж судової системи, як в цілому по Росії [32, 295]. При цьому розгорнутої картини не подається. Дещо детальніше аналізується ситуація першої половини XIX ст., але треба зауважити, що протягом вказаного періоду все ж відбувалися певні зміни.   >>>

Портнов Андрій

Русь і степ у дослідженнях Володимира Пархоменка

Життєвий шлях і науковий доробок Володимира Пархоменка (1880–1942) лише останнім часом стали об`єктом нау­кового вивчення. [1] Одним з важливих напрямків досліджень історика було питання взаємовідносин Русі з кочовиками східноєвропейських степів у X–XIII ст.   >>>

Портнов Андрій

Українська держава Павла Скоропадського (1918) і Західноукраїнська народна республіка (Л. Цегельський) – практика і теорія консерватизму в українському державному будівництві

ХІХ – початок ХХ ст. не стали часом домінування консервативної ідеології в українській суспільній думці і настроях. Модерний український національний рух пішов у річищі народництва і соціального радикалізму, які і визначили політичне обличча українства доби. Консерватизм виступав на поверхню найчастіше як нахил до поміркованості з боку впливових в українських культурних і громадських організаціях представників землевласницьких і капіталістичних кіл. Представників української виразно консервативної думки зустрічаємо у таких постатях як Г.Галаґан, В.Тарновський, Г.Милорадович (друга половина ХІХст.), Ф.Уманець, В.Горленко, брати Андрій та Микола Стороженки (межа ХІХ – ХХ ст.); з їхніх кіл вийшов і майбутній гетьман П.Скоропадський. За зауваженням І.Лисяка-Рудницького, причиною переваги народницьких і радикальних течій над консервативними до першої світової війни було й те, що царська Росія була цілком несприятливим ґрунтом для розвитку консерватизму європейського, ліберального типу, бо ритм її політичного життя хитався між крайнощами революції і реакції. Під подвійним тиском політики російського уряду і українського соціалістичного радикалізму українські консервативні діячі знаходили свою нішу в російському реакційному консерватизмі, що нерідко вироджувалося в політичну і соціальну реакцію (на кшталт газети “Киевлянин” та “чорносотенних організацій).   >>>

Портнов Андрій

Василь Кучабський: концепція українсько – польських взаємин з консервативної перспективи

Традиція українсько-польських історичних відносин сягає сивої давнини, і у цих взаєминах, попри плідні культурні обміни, взаємовпливи, завжди переважали конфлікти. У перші десятиріччя ХХ ст. каталізатором конфлікту стало зіткнення комплексу польської вищості, одне з підставових переконань якого полягало в культурній і політичній неспроможності східних сусідів Польщі до державного саморозвитку, з етнографічним принципом, на якому наголошували діячі українського руху. Протиріччя між різними способами леґітимізації своїх прав на ті самі терени визначили гостроту польсько-українського конфлікту.   >>>

Портнов Андрій

Василь Кучабський (біографічний нарис, оцінка української революції 1917-1921 років і більшовизму).

Постать Василя Васильовича Кучабського - історика, публіциста, громадсько – політичного і військового діяча - насьогодні залишається малознаною. Працям цього представника української консервативної думки судилася увагу хіба що професійних істориків. Водночас аналітичні розвідки цього автора, присвячені подіям української революції 1917- 1920 рр., українській дипломатії доби, природі більшовицької політики, українсько – польським стосункам, представляють безумовний інтерес   >>>

Портнов Андрій

Осип Назарук: Обираючи консерватизм

У Галичині матеріалом для розвитку організованого українського консерватизму у міжвоєнний період стали дві групи: греко – католицьке духовенство, яке продовжувало консерватну традицію, сформовану ще у ХІХ ст., і частина інтелігенції, яка внаслідок участі у революційних і воєнних подіях на основі світоглядної еволюції прийшла до консервативної ідеології. Осип Назарук, громадсько – політичний діяч, журналіст і публіцист, є постаттю, що поєднала консервативні настанови цих двох груп, ставши їхнім речником.   >>>

Портнов Андрій

В’ячеслав Липинський – творець доктрини українського консерватизму (біографічний нарис, “Листи до братів – хліборобів”)

В українській політичній думці консервативний напрямок було покликано до життя необхідністю обгрунтування політико – правних підстав монархічно – гетьманського ладу на Україні та гірким розчаруванням у невдалих змаганнях представників демократичної і соціалістичної ідеології за українську державу у 1917 – 1920 роках. Найвідомішим представником консервативного напрямку, його своєрідним обличчам став В’ячеслав Липинський, один з найоригінальніших українських політичних теоретиків, провідний історик і соціолог, визначний ідеолог ХХ ст. За виразом Є.Сверстюка В. Липинський “височіє на українському горизонті одинокою постаттю на правому березі”, оскільки у першій чверті ХХ ст. він чи не єдиний наважився виступити з пропагуванням консервативних ідей і лишився відданим їм усе життя.   >>>

Портнов Андрій

Степан Томашівський: біографічний нарис, концепція української історії

Історик, політик, дипломат, видавець та журналіст, Степан Томашівський, як і більшість представників консервативного табору, залишається постаттю малодослідженою і маловідомою, а його публіцистичні і наукові твори – слабко залученими до вивчення і значною мірою недооціненими.   >>>

Портнов Андрій

Елементи консерватизму в світогляді і текстах Дмитра Дорошенка

Постать Дмитра Дорошенка не належить до кола теоретиків українського консерватизму: він не залишив по собі теоретичних обгрунтувань цієї ідеології, а опис його діяльності у гетьманських організаціях складає невеличку частину його багатої біографії. Втім, питання вибору Д. Дорошенком консерватизму посеред інших конкуруючих ідеологій є показовим для долі українського інтелектуала міжвоєнної доби. Його мотиви стають зрозумілішими при розгляді загального тла доби.   >>>

Портнов Андрій

Історія, церква і консервативні цінності в науковій творчості Вячеслава Заїкіна

30 - і роки ХХ ст. були винятково складним і суперечливим періодом в історії української спільноти та тих ідей, між якими обирали її представники. Умови формування ідеологій та їхні форми значною мірою визначалися специфікою середовища, в якому опинялися українські інтелектуали. Різні еміграційні осередки репрезентували відмінні умови для самореалізації своїх членів. За цих умов варто звернути увагу на специфіку осередку львівського. При майже нездоланних обмеженнях польської адміністрації емігрантам з України поселятися на територіях, де переважало етнічно – українське населення (за винятком особливого дозволу польського уряду), на цих теренах радикально – націоналістичні ідеї конкурують з традиційно сильним в регіоні впливом греко – католицької церкви. Звідси – виразне релігійне забарвлення консервативної ідеології у регіоні, яка намагається протиставити усе зростаючій популярності інтегрального націоналізму, готового вдатися і до силового вирішення гострих питань, традиційні релігійні цінності. Серед місцевих видань релігійно – богословського напряму найвідомішими стали “Дзвони” (1931 – 1939). Не маючи нагоди розглянути доробок усіх дописувачів цього видання, звернемося до постаті одного з найяскравіших його авторів – Вячеслава Заїкіна. Варто звернути увагу, що для цього емігранта зі східної України і що важливо цієї людини з православним світосприйняттям виявилося більш зручним викладати свої ідеї у львівському виданні, фондованому греко – католицькою церквою, ніж у часописах, які видавали прибічники більш актуального у час загального радикалізму інструментального використання церкви заради національних потреб.   >>>

Польовий М. А.

До питання про закономірності розвитку історіографічних концепцій

Питання про закономірності розвитку історіографічних концепцій є досить дискусійне в кількох площинах. По-перше, є дискусійна теза про наявність таких закономірностей узагалі. По-друге, існують давні дискусії щодо напряму та, особливо, характеру розвитку історіографічних концепцій. По-третє, і це частково випливає з другого пункту, зовсім непевною для багатьох фахівців уявляється можливість прогнозування розвитку історіографічних концепцій. Перш за все йдеться про визначення не загального напряму розвитку історіографії, а етапів зміни одних історіографічних уподобань та стереотипів іншими.
  >>>

Портнова Т.В

Еволюція образу малоросійської історичної науки середини XVІІІ - початку XIX століття в українській історіографії

Цілком розвинена модерна українська історіографія сформувалася на початку XX ст. як один з наслідків культурного історії національного розвитку попереднього століття [1]. Але процес вироблення української національної ідентичності та становлення української історії як дисципліни були тісно пов`язані з початками нового часу. Особливий інтерес у зв`язку з цим викликає епоха середини ХVIII - початку XIX ст., котра ознаменувалася змінами в усіх сферах суспільного життя, що з одного боку, виявилося у втраті політичної автономії та процесах інтеграції українських земель до Російської імперії, з іншого – у зародженні національної культури, мови, близької до сучасної, та нових форм самоусвідомлення. За цих умов саме історіографія, як найбільш придатна форма для висловлення національних уподобань, акумулювала в собі різноманітні громадсько-політичні та ідейні програми (це дозволяє говорити про історіографію як одну з найбільш репрезентативних сфер вітчизняної культури).
  >>>