Сень Д.В.

Казачество Дона и Северо-Западного Кавказа в отношениях с мусульманскими государствами Причерноморья (XVII в. – начало XVIII в.)

В монографии исследуются различные вопросы отношений казачьих сообществ Дона и Северо-Западного Кавказа (Кубани) с Крымским ханством и Османской империей. Проблема рассмотрена на фоне международного положения России и мусульманских государств Причерноморья. Особое внимание уделено причинам «сближения» донского казачества с Крымским  ханством во 2-й половине XVII в. События «донского раскола» представлены в связи с процессами формирования казачества на Куме, Аграхани и Кубани. Впервые в науке история указанных групп показана в связи с прошлым Дона и Крымского ханства. Подробно анализируется роль выступления К. А. Булавина в пополнении рядов казачества Кубани. События доведены до 1708–1712 гг., периода адаптации на Кубани казаков И. Некрасова, активных участников Булавинского выступления.

Книга адресована историкам, этнографам, востоковедам, краеведам, всем, кто интересуется историей и культурой казачества, Крымского ханства и Османской империи.   >>>

Савченко І.В.

До історії державних установ Катеринославської губернії (1800-1825 рр.)

Важливою складовою сучасного розвитку історичної науки є актуалізація регіональної історії та краєзнавства. Водночас дослідження історії окремого регіону визначає необхідність конкретизації розвитку його адміністративного устрою, який відігравав роль механізму регулювання урядом широкого кола питань соціального, економічного, культурного життя.   >>>

Савочка А.М.

З історії діяльності кримських меценатів

На сьогодні діяльність українських меценатів минулого та сьогодення не тільки висвітлюється на сторінках науково-популярної літератури [1], але й стає об’єктом наукових досліджень [2]. Вивчення цієї ще досить малодослідженої проблеми має практичне значення, оскільки допомагає вірно осмислити внесок так званої національної буржуазії у розвиток мистецтва та благодійної діяльності за часів Російської імперії.   >>>

Стрижова І.А.

Роль меценатства у збереженні культурної спадщини

Все частіше й частіше чуємо, і навіть самі вживаємо, такі слова як «благодійність» та «меценатство». У сучасному світі ці явища трактуються по-різному, тому проблема походження благодійності, місця благодійної діяльності в системі суспільних відносин, форм благодійності та їхня еволюція, співвідношення понять «благодійність» та «меценатство» все ще залишається дискусійною.   >>>

Старік О.В.

Дослідники некрополів з хрестами козацького типу

Хрест – головний символ християнства, що має давню, складну і багатогранну історію. Зображення різних видів хрестів, частина яких сягає ще дохристиянських часів, використовувались як державні, родові і військові символи. За визначенням А. Подосинова, хрест – концентрована та виразна передача ідеї центру і чотирьох основних напрямків, які йдуть з середини назовні [1]. Джерелом хреста вважають світове дерево у його вертикальному виді, а також солярну ідею (сонце з променями), антропоморфну модель бога чи людини, колесо з чотирма спицями, фалос (шиваїстський лінгам) і т. ін. Існує також точка зору, що хрест символізує собою дві перехрещені палички, тертям яких одна об одну в давнину здобували вогонь.   >>>

Савчук В.С.

Металург і громадський діяч Л.М. Фортунато: Катеринославський період життя та діяльності

Життя і діяльність відомого вченого-металурга Л.М.Фортунато були тісно пов’язані з Катеринославом. Сюди він потрапив у 1904 р., обійнявши посаду викладача металургії Катеринославського вищого гірничого училища.   >>>

Світленко С.І.

Український народолюбець Борис Грінченко на Катеринославщині

Особистість видатного українського народолюбця, педагога, літератора привертала увагу дослідників вже з початку ХХ ст. [13; 15; 17]. Завдяки зусиллям відомого літературознавця А.Г.Погрібного особливо ґрунтовно розроблено внесок Б.Д.Грінченка в український літературний процес [16]. Меншою мірою вивчалася ця непересічна постать у контексті історичного краєзнавства, хоча цей напрямок уявляється вельми перспективним. Адже діяльність Бориса Дмитровича відбувалася в різних регіонах України і може вивчатися в краєзнавчому вимірі в контексті історії міст і сіл.   >>>

Сурева Н.В.

Олександр Гангеблов та історія родини Гангеблових, повідомлена ним самим

Ім’я Олександра Семеновича Гангеблова (1801–1891) відоме кожному, хто більш-менш знайомий з історією декабристського руху. Першу популярність принесли О. Гангеблову його спогади. Мемуари були написані у середині 1880-х років у маєтку Гангеблових Богодарівці Верхнєдніпров-ського повіту Катеринославської губернії) і ще за життя автора опубліковані часописом “Русский архив” (1886 р.), а також вийшли окремим виданням із доповненнями (1888 р.).   >>>

Світленко С.І.

Український діяч Дмитро Маркович

Дмитро Васильович Маркович репрезентував тип українського демократичного інтелігента-культурника другої половини XIX - початку XX ст. Його життя й діяльність додає цікавих штрихів до загальної картини розвитку українського національно-демократичного руху й літературно-культурного процесу в означений період. Постать Д.В.Марковича привертала увагу сучасників [3, 512-513; 18, 383, 388; 19, 114, 116], його біографія і творчість діставала загального висвітлення на сторінках енциклопедичних, довідкових видань [11; 16], підручників з літератури [4, 286-302]. Однак не можна не відмітити, що дана персоналія вивчена ще недостатньо. В зазначеній літературі абсолютно відсутні згадки про перебування Д.В.Марковича на Катеринославщині.   >>>

Степанков Валерій

Формування української державницької ідеї 1648-1649

До середини XVII ст. український народ внаслідок колоніальної політики Польщі потрапив у катастрофічну ситуацію: було втрачено еліту; стався розкол серед духовенства, що призвело до міжусобної боротьби; міщанство в найбільших містах було усунуте від управління і справ торгівлі; виникли несприятливі умови для розвитку національ­ної мови, культури тощо. Реальною ставала загроза етноциду. Вряту­вати від нього могла лише відчайдушна боротьба за створення незалеж­ної держави. На жаль, як свідчать джерела, український народ підійшов до національної революції, не маючи у своїй свідомості сформованої державницької ідеї, що вкрай негативно вплинуло на розвиток визвольних змагань XVII ст. Революція спалахнула 1648 р. і тривала до 1676 р. її головний зміст полягав у розв`язанні двох завдань: створення незалежної соборної держави в етнічних межах України й утвердження у ній нового соціально-економічного ладу, в основі якого мала лежати дрібна (фермерського типу) козацька власність на землю[1]. Саме на початку революції, протягом 1648 — першої половини 1649 рр., завершується період становлення української державницької ідеї. З`ясуємо основні аспекти цього складного процесу.   >>>

Селівачов Михайло

До проблеми районування українського народного мистецтва (ХVIII - ХХ ст.)

Метою статті є огляд етнотериторіальних особливостей українського народного мистецтва: короткий екскурс у історію їх формування; виявлення причин, які зумовлюють різні підходи до районування; аргументація авторського погляду на характер і межі народно-мистецьких регіонів у ХVIII-ХХ ст., коли це явише викристалізувалося й було більш-менш рівномірно зафіксоване в дослідженнях і музейних колекціях.   >>>

Стороженко Іван

Деякі аспекти воєнного мистецтва та морально-психологічних питань у битві під Берестечком 1651 року

Автор проводить дослідження аспектів воєнного мистецтва та морально-психологічних питань у битві під Берестечком 1651 року.   >>>

Сас Петро

Дипломатична місія Війська Запорозького до Москви у 1620 р.

1620 р. від імені гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного та усього Війська Запорозького у Москву прибули посли до царя Михайла Федоровича. Цей факт добре відомий історикам. Водночас у давній (хоча порівняно скромній) вітчизняній історіографічній традиції висвітлення гетьманства П. Сагайдачного — починаючи з праць Д. Бантиша-Каменського та М. Максимовича [1] і завершуючи нещодавно виданою у стилі "класичного" плагіату монографією О. Чувардинського та А. Палія [2] — запорозьке посольство 1620 р. розглядається принагідне. Спеціально вивчаючи історію гетьманства П. Сагайдачного або ж торкаючись цієї теми у загальних працях, дослідники обмежувалися, головно, коротким анотуванням змісту документів про посольство Війська Запорозького до царя Михайла Федоровича та ілюстративно наводили уривки з відповідних джерел.
  >>>