Яценко В.Б.

Інтеграційна політика російського уряду щодо козацтва слобідських полків в добу Єлизавети Петрівни

На початку 40-х рр. XVIII ст. буремні роки правління Анни Іоанівни поступились місцем „феєричному” царюванню Єлизавети Петрівни 1741-1761 рр. При висвітленні єлизаветинської доби історики доволі часто зазначають, що в своїй політиці щодо українських автономій імператриця, на догоду примхам свого серця, відмовилась від інкорпораційного курсу своїх попередників, (Петра І та Анни Іоанівни) чим на два десятиріччя подовжила життя Гетьманщині та слобідським полкам. Подібні підходи, зокрема, подибуємо в працях І.Срезневського, А.Шиманова, В.Пархоменка, Д.Багалія, В.Наумова [1, с.344-345; 2, с.407; 3, с.85; 4, с.65]. Проте а чи дійсно воно було так? Якщо прискіпливіше придивитися до „української” політики Петербурга в означений час, ідеалістичність одразу зникає.   >>>

Яценко В.Б

Інтеграційна політика російського уряду щодо козацтва слобідських полків в добу Єлизавети Петрівни

На початку 40-х рр. XVIII ст., буремні роки правління Анни Іоанівни поступились місцем „феєричному” царюванню Єлизавети Петрівни 1741-1761 рр. При висвітленні єлизаветинської доби історики доволі часто зазначають, що в своїй політиці, щодо українських автономій, імператриця, на догоду примхам свого серця, відмовилась від інкорпораційного курсу своїх попередників, (Петра І та Анни Іоанівни) чим на два десятиріччя подовжила життя Гетьманщині та слобідським полкам. Подібні підходи ми зокрема подибаємо в працях І. Срезневського, А. Шиманова, В. Пархоменка, Д. Багалія, В. Наумова [1, с. 344-345; 2, с. 407; 3, с. 85; 4, с. 65]. Проте а чи дійсно воно було так? Якщо ми прискіпливіше придивимось до „української” політики Петербурга, в означений час ідеалістичність одразу зникає.   >>>

Яценко В.Б

Взаємовідносини Московської держави та Війська Запoрізького низового в контексті інтеграційних перетворень в кінці XVII - на початку XVIII ст.

Кінець XVII – початок XVIII ст. став часом всеохопливих змін в житті Московського царства. Активно беручи участь з середини XVII ст. в боротьбі за домінування в Балтійсько-Чорноморському регіоні, Московська держава одночасно увійшла у фазу внутрішньої трансформації, зумовленої модернізаційними заходами, що проводили представники нової династії Романових [25, c. 47]. Особливо дані процеси далися в знаки за доби царювання Петра I. Останній, відмовившись від поміркованих темпів модернізаційних перетворень своїх попередників, розпочав радикальну реформу в середині держави. Її наслідком, як відомо, було перетворення Московського царства на вестернізовану Російську імперію.   >>>

Яковенко Н.М.

Gente Ruthenus natione Polonus – зміст і еволюція поняття у баченні В`ячеслава Липинського

Вислів Gente Ruthenus natione Polonus, як відомо, вперше прозвучав у середині XVI ст., первісно пов`язуючись з іменем видатного польського публіциста, русина з Перемишльщини Станіслава Ожеховського (Оріховського)-Роксолана. Sensu stricto шляхта України-Русі дещо пізніших часів дослівно себе так не називала, але словесний штамп на означення її політичної і національної самоідентифікації виявився настільки влучним, що крилату фразу публіциста-русина підхопили нові часи, і нині, здається, вже неможливо обминути її, звертаючись до історичної долі руської (української) родової еліти. У працях Януша Тазбіра, Яреми Мацішевського, Френка Сисина, Терези Хинчевської-Геннель, Мирослава Чеха, Анджея Камінського та ін., написаних упродовж останніх двох десятиліть, уже чимало розмірковувалося над ідеологічним і суспільним змістом стереотипу шляхтича-русина, у свідомості котрого, з одного боку, було міцно закорінене відчуття свого "руського" походження і споріднення "з нашою Руссю", "нашим народом Руським", а з іншого – не піддавалася сумніву власна приналежність до "польської політичної нації", іншими словами – до держави, у якій провідну роль відігравали польський етнос і польська культура. Проблема "етнічного русина політичного поляка" у багатьох своїх аспектах і надалі лишається спірною, бо спосіб її тлумачення чималою, як не головною, мірою залежить від майже столітньої дискусії польських та українських істориків про характер колонізаційних процесів в Україні кінця XVI – середини XVII ст.: насильствених – з українського пункту бачення, логічно-цивілізаційних – у трактуванні польському.   >>>